У чому помилка концепції work-life balance

Зараз дуже модно говорити про work-life balance і про те, як важко цей самий баланс утримувати. І це цілком логічно — адже сама концепція безглузда. Немає такого протиставлення, як життя vs робота. Робота — це і є невід’ємна частина життя, що поєднує кар’єру з творчою та соціальною самореалізацією. А для малого бізнесу це часто ще й частина сімейних стосунків, бо працюють у ньому родинами на одному підприємстві. Загалом, дивно протиставляти роботу і життя. Це все одно що протиставити все людське тіло цілком і його голову окремо.

Замість концепції «баланс між роботою та особистим життям» я пропоную розкладати життя на різні складові й дивитися в кожному конкретному випадку, що там із балансом. Як у «Колесі життєвого балансу» чи в моїй грі «Пентакль щастя». Я спеціально вибудував ігровий баланс так, щоб базові карти завжди покращували дві сфери. Тобто робота ніколи не виявляється просто роботою — як гроші чи влада ніколи не означають для людини лише своє «номінальне» значення. Якщо йти цим шляхом, можна краще зрозуміти свою поточну потребу. Не «в мене термінова потреба жити, тому я візьму day off», а розуміння, що сумуєш за близькими або, навпаки, хочеться побути наодинці. А може, все й так чудово: робота надихає і захоплює, і потрібно просто дати їй місце.

Тобто не шукати баланс між абстрактною роботою і таким самим абстрактним особистим життям, а розбиратися: що для мене означає робота, а що таке життя, і чого конкретно бракує саме сьогодні. Відкриття можуть бути дуже цікаві: хтось утомлюється на роботі, бо не бачиться з дітьми, і це треба виправляти — перебалансувати робочі включення. А хтось утомлюється на роботі, бо йому там мало платять і він не може реалізувати інші сфери життя, — і тоді треба працювати БІЛЬШЕ, а не менше. І, бажано, в іншому місці (або взяти підробіток — усе завжди дуже індивідуально).

На мій погляд, п’яти сфер досить, щоб покрити всі грані людського існування. Це любов до себе, сім’я, дальнє коло спілкування, як-от друзі чи сусіди, робота і творче самовираження. Шукати баланс між цими п’ятьма складовими значно чесніше щодо себе і свого щастя, ніж вираховувати, скільки годин на день ти «працюєш», а скільки — «відпочиваєш». Про відпочинок і роботу, мабуть, ще окремо напишу — там теж усе неоднозначно.

Кому ж підходить концепція work-life balance у тому вигляді, в якому вона існує? На мій погляд, тим, хто свою роботу ненавидить настільки, що відчужує її від решти життя. Хоча сайт пошуку нової роботи чи кабінет психолога в такому разі підійде значно краще. Як я вже казав, обманювати себе — остання справа.