Ідея чи реалізація? Моя гра і «Колесо життєвого балансу»

Коли я придумав безплатну гру «Пентакль щастя», то не перевіряв, чи є в мене конкуренти. Я розв’язував власну внутрішню задачу: зрозуміти, як стати щасливим, утримуючи баланс різних сфер життя. Бо я вже давно не вірю в те, що гіперконцентрація може принести щось, крім вигорання. Був, знаєте, досвід…

А вже після релізу дізнався, що існують схожі концепції, ігри й тренінги. Найвідомішою вважається концепція «Колесо життєвого балансу» Пола Дж. Майєра. За його задумом життя теж ділиться на кілька сфер (шість, вісім), кожній з яких людина має дати кількісну оцінку за десятибальною шкалою. Це не один в один моя концепція, до того ж у ній забагато самодіагностики, а людина за визначенням украй ненадійний свідок власного життя. Є також різноманітні тренінги тощо. Не сперечатимуся, хто виявився ближчим до досягнення щастя, бо це принципово безглузде питання через непізнаванність цього стану для зовнішнього спостерігача. Я зараз про інше.

У моїх друзів і близьких є круті ідеї в найрізноманітніших сферах, від творчості до бізнесу. І разом із цими ідеями в комплекті часто йде страх, що все це вже було в когось. А якщо було, значить і реалізовувати не треба.

Я з цим категорично не згоден. Навпаки! Реалізувати треба! Ідея вторинна, а реалізація — найважливіша частина процесу творення. Бо коли ми створюємо щось, що придумали самі, ми змінюємося. Ще навіть до моменту, коли ми показуємо світові наш витвір, він уже впливає на нас, змінює нас. Я написав і опублікував два десятки оповідань. Ще сотню текстів залишив у столі. Але всі вони змінили мене. Гадаю, не всі ці тексти були оригінальні — кількість сюжетів у людській культурі в принципі обмежена, як писав Борхес.

Оригінальний чи ні, але «Пентакль щастя» змінив і мене, зробивши глибшою людиною, уважнішою до своїх потреб. І трішки спокійнішою, а отже, і трішки щасливішою.

Якби я знав, що на тему утримання балансу в житті аж кілька психологів написали кілька книжок, концепцій і тестів, включно зі згаданим вище «Колесом життєвого балансу», це ніяк не вплинуло б на рішучість зробити СВОЮ гру. Бо чужі книжки, чужі думки, чужий досвід не замінять особистих переживань.

Саме тому я обрав імерсивний формат комп’ютерної гри, щоб гравці отримували власний досвід взаємодії, а не просто читали історії про те, як невідомий досі Денис бився головою об стіни власних обмежень, а потім побачив, як промінчик світла пробивається крізь свіжу тріщину в цегляній кладці.

Грайте, отримуйте власне задоволення і будуйте власне щастя!

Я вам цього щиро бажаю!